Ми звикли, що усі “поети”, “письменники”, “культурологи”, “художники”, “громадські активісти” лівого та ліво-ліберального спрямування мають прозахідну орієнтацію. І справді, більшість із них, сіючи в духовному просторі України ідеї постмодернізму, пропагуючи гендерну ідеологію, сексуальні збочення, порнографію, моляться на Захід і живуть на західні гранти. Але, як показує досвід, далеко не всі вони залишаються вірними “кормушці”. Яскравий тому доказ — така собі Олена Заславська.

Заславська походить із Луганщини. Багато років поєднувала вправляння у “сучасній поезії” з “радикальною громадською діяльністю”. Була співтворцем “Літературного угрупування СТАН”.

Громадська діяльність Заславської зводилася до участь у дегенеративних перфомансах. Наприклад, Заславська активно боролася проти законодавчих обмежень на поширення порнографії.

Дуже показово, що одним із найближчих “соратників по боротьбі” Заславської був такий собі Ярослав Мінкін — також “поет” і також “громадський діяч”, який не злазить із західних грантів.

Сьогодні Мінкін продовжує відпрацьовувати гранти, їздить Україною, проводить зустрічі, говорить про перспективи євроінтеграції, будує “прогресивну і мультикультурну Україну”.

Що ж у цей час робить Заславська? Своєю творчістю підтримує “борців проти фашизму” із “ополчения Новороссии”. Від самого початку конфлікту Заславська зайняла проросійську позицію і намагається підспівувати “строителям республики”.

Ось кілька її новеньких строф:

 

Так рождается республика:
Кровь мешается с землей,
Идут бои под Мариуполем,
И под Нижней Ольховой,

Вырастает Новороссия,
Выходя из бурь и гроз,
Нависает звездным космосом,
Наших былей, наших грез.

 

І Заславська — не єдина представниця ліво-ліберальних “інтелектуалів” та “творчих людей”, що кинулись “боротися проти фашизму” на Донбасі. Взяти б для прикладу відому “борчиню” із “расизмом”, “християнським фундаменталізмом”, “гомофобією”, “гендерною нерівністю” та іншими хорошими речами Юлію Малькіну. А таких Малькіних хоч греблю гати (зайдіть, приміром, на сайт українських “нових лівих” LIVA.COM.UA).

І вибір усіх цих Малькіних та Заславських хоч і дещо наївний, та все ж ідейно вмотивований: “Антифашизм понад усе”…

Майдан та війна розділили українських дегенератів-ліваків. Одні (меншість) реально повірили у те, що до влади в Україні прийдуть націоналісти (в їхній інтерпретації — “нацисти”, “фашисти”, “релігійні мракобіси”). Інші (більшість) все ж сподіваються на те, що олігархи й надалі вестимуть Україну “європейським” (тобто ліво-ліберальним) шляхом. Але перші і другі мають одну й ту ж саму натуру — душевний космополітизм, відчуженість від Батьківщини, ненависть до справжніх, традиційних цінностей. З такою гнилою душею байдуже, якому господарю служити…

 

 

 

 

 

 

 

 

Джерело: Бандерівець